2017. november 21, keddMagyarul RSS

Зелені свята у Будапешті

27.06.2013, Василь Плоскіна.

23 червня угорські українці відзначали Зелені Свята. Українських вірян зібрала літургія в церкві Св. Флоріана на вулиці Фьо, 88. Службу Божу на честь Св. Трійці відправив греко-католицький священик о. Дам'ян Габорій із Києва. На літургії співав чоловічий хор Святого Єфрема. Захід організувало національне самоврядування українців ІХ-го району Будапешта (Ференцварош) за підтримки Державного самоврядування українців Угорщини та Центру української культури і документації.

У проповіді о.Дам'ян говорив про штучні бар'єри, які людина створює сама собі мимоволі через нелюбов до ближнього. Причому йдеться аж ніяк не про поодинокі випадки, що ведуть до суспільних неполадок, непорозуміння між людьми, сварок, відчуження і навіть ворожнечі, зазначив священик. Продовжуючи цю думку, він сказав, що коли людина приймає Святого Духа, віддається під Божу опіку, багато родинних, міжлюдських, суспільних ба навіть духовних бар'єрів зникають самі по собі.. Під час молитви до Святого Духа вірянин звертається до самого Господа Бога, щоб Він допоміг людині змінити своє ставлення до ближніх, аби помінялися звички, образ життя, спосіб думання, мовив о.Дам'ян, цитуючи одного церковного богослова. А коли це відбувається, людям часто-густо відкриваються очі на самих себе, на їхні численні недоліки. Разом із тим, додав проповідник, людина, котра цілком відкрилася Святому Духові, отримує Господнє благословіння щодо людський діянь, які потім ототожнюються з миром, радістю, довготерпеливістю, добротою, вірністю і любов'ю. На думку о.Дам'яна, ці чесноти і допоможуть християнам вийти на рівну дорогу без бар'єрів, що виникли між окремими людьми, народами і суспільствами.

Після проповіді панотець Дам'ян причастив парафіян і, за давньою традицією, освятив квіти і зелене гілля. Він також передав угорським українським пасторське благословення і вітання Глави УГКЦ єпископа Святослава.

До цих вітань долучилася і Голова ДОСУУ п. Ярослава Хортяні, яка повідомила, що українська громада в Угорщині збирає підписи вірян, котрі прагнуть організувати постійні богослужіння на українській мові, які б міг провадити священик з України.

Відтак свято продовжилося в Центрі української культури й документації, де відбулася етнографічна виставка Закарпатського музею народної архітектури й побуту. Відкриваючи експозицію, п. Я.Хортяні повідомила, що ці експонати вже мали нагоду оглянути мешканці поселення Атань під час днів української культури в Угорщині за сприяння членів Товариства «Чіллаґфалу» а також жителі південно-угорського міста Сеґед і що виставка викликала великий інтерес глядачів. Пані Ярослава не виключила можливості, що у наступному році експонати етнографічної виставки можуть бути також виставлені в Національному етнографічному музеї Угорщини.

Керівник музею пані Ґабріела Андялаші з Ужгорода із неабияким захопленням та ентузіазмом як на професійного фахівця-етнографа дуже докладно розповіла присутнім про багату і цікаву історію експонатів, головним чином предметів народного побуту, виготовлених умільцями-селянами ще в ХІХ столітті. Йдеться про розмаїття національної української народної культури – вишивку, одяг для сільських жінок і чоловіків із домотканого полотна, різьбу по дереву, гончарство, вироби бондарів тощо. А створені вони представниками трьох етнічних груп Закарпаття – лемками, гуцулами та бойками, уточнила пані Ґабріела, мистецтво яких зазнавало тих чи інших культурних впливів із Румунії, Угорщини та Словаччини. Здавалося, що директор Закарпатського музею знала про побут і традиції закарпатців практично все, адже її розповідь рясніла цікавими подробицями про життя тячівських та рахівських вівчарів та дроворубів чи мешканців долини ріки Латориці, рукотворне дивосплетіння кольорів, що прикрашають ліжники, килимки чи вишиті простими селянками рушники, весільні хустини і сорочки. Все це виготовлялося довгими зимовими ночами під непевне світло воскової свічки, олійного каганця чи відсвіту хатньої печі. Пані Ґабріела нагадала, що закарпатські господині витрачали на рукоділля тисячі годин копіткої праці, вкладаючи у свій труд душу і серце, але не даремно, бо старалися передусім для своїх членів родини – любимих чоловіків, старшини і діточок.

Свою радість і благословіння вони обертали на дочок-відданиць, синів-легіників, на маленьких онуків... Можна було помітити, що багато гостей слухали цю розповідь нашої ужгородської оповідачки розчулено і з неприхованою ностальгією. Втім, і не без того щасливого піднесення, яке відчуваєш на Святу Трійцю, тобто у світлий празник П'ятдесятниці, заквітчаним зеленим гіллям і косицями. І вже думалося із глибокою повагою до наших українських жіночки і чоловіків, що з покоління в покоління якнайпильніше дбали про свій рід, жертвували заради нього всім найдорожчим. Адже буде гідне продовження – вціліє і рідна земля-годувальниця, про яку буде кому піклуватися. Любитимуть рідний край, шануватимуть і цілу державу, бо ж живий – не ходульний! – патріотизм дає найперші ростки в молодих душах, має буйний розвій завдяки вірі, вихованню і наукам, обростаючи відповідальністю, а потім із великою любов'ю передається наступним поколінням. Іншого рецепту формування великих і успішних націй просто не існує. Наша велич, як не дивно, починається із таких ось простих і очевидних речей... Ми дуже довго не зважали на те, щó в інших народів мають за найвищі національні чесноти. Треба навчитися свідомо і з якнайбільшою пошаною думати про наші забуті духовні святині, відчувати живий зв'язок із рідним народом і вінчати свої зусилля синівською любов'ю.

Ось такі думки зринали того дня, либонь, не тільки в мене. Багато з нас відчували себе ніби зануреними у повноводну ріку часу. Таке було враження від розповіді нашого екскурсовода. До того ж і гості ходили за Ґабріелою Андялаші роєм, ніби примагнічені, щоб не випустити чогось важливого з її етнографічних оповідок про наших пращурів. А пані Ярослава намагалася передати якнайточніше в угорському перекладі кожне її слово, щоб дізналися побільше про наше національне культурне коріння в іншій країні, про наші народні традиції, дбайливо виплекані українцями і збережені упродовж буремних тисячоліть нелегкої національної історії.

І дуже доречно озвалася потім до глядачів із глибини виставкового залу скрипка недавнього стипендіата української громади в Угорщині музиканта Михайла Штефка. А завершився празник веселою молодіжною вечіркою. Без молоді взагалі жодне свято в українців не обходиться!